LOMIY, MARKOS - Бо кохання

Ти прийшла, мов весна серед зими,
Зігріла душу, що давно мовчить.
Я повірив у світ, де є тільки ми,
Та щастя, як дим, відлітає за мить.
Твої очі — як небо перед грозою,
В них і правда, і страх, і «прощай».
Я навчився жити в німій пустоті,
Де лунає твоє: «Не чекай, не шукай».
Бо кохання — це світло і рана одна,
Це політ без крил, падіння в прірву.